Вишивка – один з давніх і найбільш розповсюджених видів народного декоративно – прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління в покоління. Археологічні знахідки доби палеоліту, зокрема, Мізина на Чернігівщині та його аналогів, засвідчують наявність вишивки на теренах України. У Х1 столітті княжна Анна, сестра Володимира Мономаха, започаткувала навчання вишивки в монастирських школах.

Значного розповсюдження  набуло гаптування в Х1У – ХУ11 столітті у києві, Чернігові, Корці та інших містах. На рубежі ХУ111 – Х1Х столітті вишиванням, у тому числі й гаптуванням, активно займалися в поміщицьких та монастирських майстернях. Серед значної кількості вишиваних виробів виділяються скатертини, рушники, простирадла з вишуканими в художньому відношенні орнаментальними та сюжетними композиціями /Полісся, Поділля, Карпати, Галичини, Слобожанщина/. З середини Х1Х  століття - на початку ЇЇ століття сільські та міські промисли потрапляють під значний вплив замовників, які великою мірою диктували майстрам свої смаки. Це негативно позначилося на художньому рівні виробів. На місцевих ринках з’являється дешева фабрична продукція. Це зумовило скорочення виробництва і привело до занепаду вишивального промислу. Заходів щодо відродження народного мистецтва, в тому числі й вишивки, вживали Київське, Полтавське, Чернігівське, Подільське земства.

На початку ХХ ст.. у традиційних осередках художнього промислу Полтавщини, Вінниччини, у Львові, Косові почали працювати художньо – промислові артілі. Нині вишивкою займаються на всій території України.

В українській народній вишивці поширені різноманітні техніки виконання. Відповідно до основних способів нанесення вишивальними нитками стібків розрізняють двосторонню і односторонню вишивку. Дивовижна винахідливість і талант виявилися у вмінні українських майстринь поєднувати різні засоби для досягнення художньої виразності виробів.

На Київщині найбільш поширені вишивки з геометричним, інколи геометризовано – рослинним орнаментом /з квітами, листям, бутонами/. Для Чернігівщини характерні геометричні візерунки, в яких переважають червоний та білі кольори або червоний та синій на білому тлі виробу. Полтавщина славиться вишуканими за конфігурацією геометричними та стилізованими рослинними мотивами.

На Волині поширені геометричні /ромбо, хрестоподібні, розетко – зірчасті/ мотиви, укладені в найрізноманітніші стрічкові композиції. Для Львівщини властиві рослинні мотиви /плавно окреслені квіти, листки, галузки/ укладені в стрічки та вільно розкидані на площині або вибудовані в шаховому порядку. На Гуцульщині вишивки вирізняються різноманітністю композиційного вирішення – геометричних, іноді геометризовано – рослинних мотивів та багатством колориту/.

У багатьох осередках України працює чимало талановитих вишивальниць, творчість яких відзначається смаком та оригінальністю. Народні майстри репрезентують сучасну українську вишивку. На численних виставках, демонструючи повсюдно високий художній рівень своїх творів.